Легенди про квіти

БЕЗСМЕРТНИК

Це сталося давно, страждали землі наші
Від злості і знущань татарської орди.
Братів, чоловіків, сміливих і найкращих,
Зганяли у полон, без слів, без боротьби.

А біля моря жив в розкішному палаці
Татарський злий-презлий і вередливий хан.
Сказав він: \"Можу я в полоні не знущаться,
І всіх чоловіків я поверну жінкам.

Для цього принесіть свою любиму квітку,
Нехай вона в воді найдовше простоїть,
Тоді зустріне син сім\’ю свою привітну,
І в мирі і добрі з батьками буде жить.\"

Приходило людей багато до палацу,
З надією на милість квіточки несли.
Але додому з них ніхто не повертався,
І віру в світлий ранок втратили вони.

Одного разу хан прийняв серйозну жінку
З глибокими очима, з квіткою в руках:
Сріблястий пил покрив беззахисну стеблинку,
Сховалася вона в рожевих пелюстках.

Шукала жінка довго сина, чоловіка.
І доля посміхнулась їй, не підвела.
Весь час чекала їх і не зів\’яла квітка.
Безсмертником її родина нарікла.

***

Колись орда у нас хазяйнувала.
Прийшла легенда з тих часів лихих.
В полон людей немало попадало,
І викуп дивний хан приймав за них.

Якщо у вазі квітка не зав\’яне,
То полонений радісно зітхне,
Біда в його родині не настане,
Жорстокий вирок рідних омине.

Раз жінка, горем болісним сповита,
Розкішну квітку хану принесла.
Як виявилось, бескінечно жити
Судилось їй — безсмертником була.

У нас безсмертник — символ довголіття,
Надії плин в рожевих пелюстках.
В вінок його вплітають мами дітям,
Щоб щастя їм всміхалось в небесах.

ВАСИЛЬКИ

Говорять, задивилася русалка
На хлопця молодого, Василя.
Він, граючись, орав з самого ранку.
І дихала родючістю земля.

Всі клопоти русалка залишила
І в очереті схованку знайшла.
Обличчя Василю ріка умила,
Любов тоді до них з води прийшла.

З\’єднало їх обох порозуміння,
Не знали тільки де житло знайти.
Русалка в рідну кликала стихію.
Василь манив у поле до ріллі.

Русалка Василю не поступалась
І зважилась його перетворить
На скромну синю квітку, щоб вмивалась
Струмочками дощу. Настане мить,

І прийде жить Василь в її будинок.
Очікування марним те було.
Волошка на ріллі стрічала днини,
В землі коріння затишок знайшло